Найбільші та найменші представники пташиного світу

Птахи дуже відрізняються один від одного розмірами й будовою тіла. Справжній гігант серед птахів —африканський страус. Важить він від 50 до 90 кілограмів. Літати, певна річ, йому важко, зате як прудко він бігає — його швидкість дорівнює часом 70 кілометрам за годину! Живиться цей могутній мешканець саван рослинною і тваринною їжею.

Найменший представник пташиного світу —
карликовий колібрі. 1,5-2 грами важить ця пташка. Трохи важче за джмеля! Але є види й крупніші — їхні представники важать аж 4-5 грамів. Бігати, як страуси, вони не вміють, та й ходити їм важкувато. Цілий день вони літають, без перепочинку працюючи крильцями. Живляться здебільшого нектаром і пилком квітів, яких так багато у тропічних лісах, деякі — комахами, павучками.

У нашій країні найдрібніші пташки — жовтоголовий та червоноголовий королики. Вони, звичайно, більші за колібрі, але все одно — крихітки. І в цьому їхня перевага. Королики збирають комах і їхні яйця там, де інші пташки не можуть: на тонесеньких гілочках ялини чи сосни. Тут і гніздечко своє, схоже на кульку, ховають.

Серед птахів, які колись жили були справжні гіганти. Так, новозеландський страус мао, який жив п’ятсот років тому, важив 300 кілограмів. І серед птахів, що живуть нині, чимало великих: страус: зріст — 2,7 м, вага — 90 кг; ему: зріст — 1,7 м, вага — 55 кг; нанду: зріст — 1,5 м, вага — 50 кг; пінгвін: зріст — 1,2 м, вага — 45 кг.

Якщо порівняти цих птахів із ссавцями, то побачимо, що навіть найбільші з них поступаються і вагою, і зростом. Так африканський слон має 4 метри заввишки і важить 7,5 т, синій кит має довжину 33 м і вагу 150 т;

По-різному пристосовуються птахи до умов середовища. Навіть ті з них, їжа яких, здавалося б, однакова, примудряються добувати її по-своєму.

Хто не знає стрижів і ластівок. Цілий день мигтять вони у повітрі, на льоту хапаючи роззявленим дзьобом, схожим на сачок, різних комах. Майже так само полює присмерковий птах — дрімлюга, тільки сачок в нього замашніший, отже, й здобич багатша — тут і нічні метелики, і жуки.

Цікаво, що майже всі птахи швидко не тільки літають, а й бігають. Так, земляна зозуля, фазан бігають зі швидкістью 34 — 35 км/год, а спорстсмени-спринтери розвивають швидкість до 36 км/год, марафонці — до 20 км/год. А ми з вами зможемо наздогнати тільки курку, яка бігає з швидкістью 14 км/

Горобець хатній

Горобе́ць ха́тній (Passer domesticus) — найпоширеніший вид роду Горобців (Passer), родини горобцевих (Passeridae). Це один із найвідоміших птахів, що живуть по сусідству із житлом людини (звідси її видова назва «хатній»). Добре пізнаваний як за зовнішнім виглядом, так і за характерним цвіріньканням ( прослухатиопис файлу).
Зміст [сховати]
1 Зовнішній вигляд
2 Ареал
2.1 Спосіб життя
2.2 Живлення
2.3 Розмноження
3 Примітки
4 Джерела


Зовнішній вигляд

Довжина тіла 16 см, маса 23—35 г.

Загальне забарвлення оперення — зверху коричнювато-бура, іржавого кольору із чорними плямами, знизу білувата або сіра. Щоки білі, вушна область блідо-сіра. Крила з жовтувато-білою поперечною смугою.

Самець відрізняється від самки наявністю великої чорної плями, що охоплює підборіддя, горло, зоб і верхню частину грудей, а також темно-сірим (а не темно-бурим) верхом голови. У самки голова й горло сірі, а над оком є бліда сіро-жовта смуга.
Ареал

Раніше область проживання хатнього горобця обмежувалася Північною Європою. Згодом область розповсюдження поширилася на Європу і Азію (за виключенням Арктики, північно-східних, південно-східних і центральних районів Азії), а також в Північну і Східну Африку, Сенегал, Малаів Яву.

Починаючи з XX ст. був завезений в різні країни, широко там розселився і в даний час, окрім вказаних вище місць, мешкає також в Південній Африці, Австралії, Новій Зеландії, Північній і Південній Америці та на багатьох островах.

Майже повсюдно є осілим птахом, лише з найпівнічніших частин ареалу на зиму відкочовує на південь (до 1000 км), а з Середньої Азії відлітає в Передню Азію і Індію.

Мігруючи за житлом людини, проник далеко на північ в невластиву для нього зону лісотундри і навіть тундри — до Мурманської області, гирла Печори, півночі Якутії.
Спосіб життя[ред. • ред. код]

Хатній горобець — супутник людини

Горобці зазвичай рідко беруть корм з руки людини

Голос самця — Сан Франциско

Будучи синантропним видом — постійним співмешканцем людини, хатній горобець добре пристосований до життя в умовах, що змінюються під впливом господарської діяльності людини.

Горобця можна зустріти і в сільській і міській місцевості, і в поселеннях Крайньої Півночі і Середній Азії. Втім, в Середній Азії він тримається зазвичай подалі від людини.

Широкому розповсюдженню горобця на північ і на південь услід за розширенням посівів зернових сприяє його висока плодючість.

Хатній горобець веде осілий спосіб життя, чому сприяють умови для гніздування і рясний корм в поселеннях людини.
Живлення[ред. • ред. код]

Харчується в основному рослинною їжею, лише навесні частково комахами, якими також вигодовує пташенят.

У раціон горобця входять насіння сільськогосподарських культур, відходи різних продуктів, які він підбирає в поселеннях людини, хлібні злаки на полях, ягоди вишні, смородина, виноград в садах, навесні пуп'янки квітів. За відсутності поблизу полів вилітає харчуватися на луги, узлісся і в степи, де збирає насіння дикорослих трав і комах.
Розмноження[ред. • ред. код]

У шлюбний період горобці утворюють пари (поштова марка Фарерських островів)

Passer domesticus domesticus

Гніздиться горобець окремими парами, але інколи і колоніями, селячись безпосередньо у житла людини або поблизу його поселень. На півдні ареалу нерідко будує гнізда в стороні далеко від житла людини — в деревних і чагарникових насадженнях, в ярах, по крутих глинистих обривах по сусідству з полями.

Гнізда влаштовує в різноманітних місцях — в щілинах будов, в норах глинистих і крейдяних ярів, в стінках гнізд великих птахів (чапель, лелек, орлів), в дуплах дерев, може займати шпаківні і нори берегових ластівок. На півдні нерідко споруджує гнізда відкрито, на гілках різних дерев.

За рядом спостережень, горобці утворюють пари фактично на все життя. А життя у них не дуже довге: хоча відзначали і 9-ти, і 11-ти річних горобців, більшість їх не доживає і до 4 років. Багато молодих птахів гине ще в першу зиму, так що середня тривалість життя горобців становить 9-21 місяць.[1]

Гніздо, яке пара споруджує разом, є грубою спорудою з соломинок, мочалок, сухих травинок, пір'їнок, з невеликим поглибленням посередині. Гнізда, влаштовані на гілках, великі, у вигляді неправильної кулі з товстими стінками з трав'янистих рослин і бічним входом.

Хатні горобці приступають до розмноження рано. У другій половині березня птиці розбиваються на пари і приступають до спорудження гнізд, відкладання яєць відбувається в квітні.

Кладка складається з 4—10, частіше 5—7, білих яєць з бурими цятками і плямами, насиджування яких займає 11—13 днів.

Пташенят вигодовують самець і самка, переважно комахами. Через 10 днів після вилуплення (у середній смузі в кінці травня — початку червня) пташенята вилітають з гнізда. ВікіСховище має мультимедійні дані за темою: Горобець хатній

Пташенята горобців вилуплюються безпомічними
Молодий птах

Горобці досить плодовиті і протягом літа виводять два (на півночі) або три (на півдні) виводки. Друге відкладання яєць відбувається в другій половині червня, виліт пташенят — у липні.

Виводки зазвичай збиваються в зграї, утворюючи інколи скупчення до декількох тисяч особин, і літають годуватися на поля.

Пізно восени спостерігається абортивний статевий цикл, коли птиці знов жваво цвірінькають, самці доглядають самок і тягають в гніздо будівельний матеріал. Гнізда, що підновляють таким чином, служать взимку притулком від нічних холодів.

Дзьоби птахів

Дзьоби птахів набули теперішньої форми в результаті пристосування пернатих до навколишніх умов життя і певного виду їжі. Так, наприклад, у зерноїдних птахів (вівсянок) вони масивні й тупі, а у комахоїдних (одудів) - тонкі й гострі.
Пищухи своїми довгими зігнутими дзьобами дістають зі щілин в корі дерев комах, а біля основи широкого дзьоба мухоловок є щетинки, що допомагають птахам ловити комах у повітрі. Зерноїдні коловодники гострими кінцями своїх дзьобів добувають ніжне насіння з колючих головок чортополоха.
Дзьоби дрімлюг влаштовані так, що вони можуть розкриватися дуже широко, адже птахи ловлять комах на льоту. Наприклад, звичайні дрімлюги своїми широко розкритими ротами, немов сачками, ловлять багато комах відразу. У свища короткий, характерний для качиних дзьоб, яким зручно зривати рослинний корм. Лелекоподібні птахи відрізняються один від одного довжиною ніг і формою дзьобів, тому вони не конкурують через їжу. Довгоногі види полюють далеко від берега, довгодзьобі знаходять здобич у в'язкому мулі, а ті, які мають короткі дзьоби, збирають корм прямо з поверхні води.

Дарвінові в'юрки

Дарвінові, або земляні в'юрки, що живуть на Галапагосах, найкращий приклад того, як у процесі еволюції, відповідно до харчової спеціалізації, змінювалася будова дзьобів і утворювався новий вид. 14 видів в'юрків мають одного спільного предка, який, як вважають біологи, потрапив на острови з території Південної Америки. Ці птахи відрізняються один від одного будовою дзьоба і харчуються вони усіма видами корму, які тільки можна собі уявити. Кожен окремий вид має свою „спеціалізацію". Багато в'юрків харчуються комахами, а рослиноїдні види віддають перевагу плодам, зерну і насінню. Зустрічаються і хижі в'юрки.

Птахи можуть харчуватися як насінням рослин, так і собі подібними. їхні прийоми добування їжі також бувають різними. Судити про те, чим харчується птах, можна за формою і розмірами його дзьоба. Проте дзьоб нічого не може сказати про спосіб пиття птаха, адже відомо, що майже всі пернаті вгамовують спрагу однаково.
ТРАВЛЕННЯ І ТУРБОТА ПРО ПТАШЕНЯТ

Багато птахів, що харчуються зерном, для поліпшення процесу травлення і засвоєння корму ковтають камінчики. У зерноїдних з повільним травленням (наприклад, голубів) частина стравоходу перетворилася на зоб, де зерно зберігається і, перш ніж потрапити у цілунок, піддається попередній переробці.
У період гніздування в зобу утворюється багата на білок речовина, якою птахи годують пташенят. Грифи і баклани вигодовують пташенят напівперетравленою їжею, яку відригують їм у дзьоби або дозволяють пташенятам діставати її із зобу. Стрижі несуть у гніздо „пакетик" склеєних комах. Фламінго годують пташенят особливою рідиною - „молоком" червоного кольору.
ВСЕЇДНІСТЬ

На Землі існує дуже невелика кількість птахів, які харчуються якимсь одним видом корму, - це зазвичай мешканці місцевості, де їжі цього виду є вдосталь. Наприклад, деякі південноамериканські колібрі харчуються нектаром квітів певного виду, у них для цього навіть розвинулися особливої форми і необхідної довжини дзьоби, які відповідають будові квітки. Шуліка-слизнєїд має вузьку харчову спеціалізацію -він годується равликами тільки одного виду і тому проживає в обмеженому ареалі в районі Еверглейдс-Сіті на півострові Флоріда в США.
Всеїдні птахи з легкістю завойовують нові життєві простори. Найбільшого поширення набули ті види, які пристосувалися до життя поряд з людиною. Горобці і шпаки таким чином забезпечують собі джерело їжі, що не вичерпується весь рік, - вони годуються бруньками та бутонами рослин, ягодами, що дозрівають в садках, харчовими відходами, прилітають і на поля із зерновими культурами. Багато видів мартинів, що харчуються викинутою на берег падаллю, останнім часом переходять на живлення личинками та черв'яками, яких збирають на полях, що обробляються людиною. Вони також досліджують сміттєві звалища або супроводжують риболовецькі судна, щоб поласувати рибою.
СПОСОБИ ПИТТЯ

Деякі птахи, що харчуються фруктами та нектаром, необхідну рідину отримують разом з кормом (до таких належать, наприклад, різні види дроздів, одуди, шпаки та інші види), тоді як їхні зерноїдні родичі для компенсації втрат рідини п'ють воду (до цієї групи входять, наприклад, голуби, звичайні вівсянки і т.п.).
Більшість птахів подібним чином вгамовують спрагу -вони п'ють воду з озер, річок і струмків. Деякі морські птахи споживають морську воду, а надлишок солей виділяють за допомогою спеціальних залоз (прикладом є альбатроси). Птахи п'ють дощову воду і росу, а в зимовий час їдять мерзлий сніг. Швидше за інших птахів п'ють такі садові птахи, як чорні дрозди і вільшанки, які набирають воду в дзьоб і закидають голову, щоб рідина стікала в горло. Голуби п'ють, не піднімаючи голови, при цьому вони всмоктують воду, немов через соломинку. Існують птахи, наприклад, папуги, які успішно об'єднують ці два методи, злизуючи воду за допомогою язика. Ластівки п'ють прямо на льоту. Рябки, що живуть у пустелях, доставляють пташенятам воду на своєму пір'ї.
СПОСОБИ ЖИВЛЕННЯ

Щоб насититися, птахи користуються різними прийомами. Синиці, ворони та сороки клюють їжу, притримуючи її лапкою. Повзики та дятли розколюють горішки, заштовхуючи їх у щілини кори. Сріблястий мартин, щоб розбити тверду мушлю, робить інакше - він кидає молюск з великої висоти на землю. Щоб дістатися до равлика, співочий дрізд розбиває будиночок об камінь. Чорний дрізд, який не вміє таким чином діставати корм, спостерігає за цим процесом і намагається вкрасти у нього ласощі. Розбійники-поморники часто переслідують інших морських птахів, поки ті не випустять з дзьоба або з лап свою здобич, а звичайні мартини крадуть у чайок дощових черв'яків. Фламінго за допомогою свого незвичайного дзьоба відціджує з води дрібних молюсків, рачків і личинок комах. По краях дзьобу у цього птаха є рогові пластинки, щоб краще відціджувати корм з води.

Чим харчуються птахи

У наших лісах живуть десятки тисяч птахів різних розмірів і розмальовок, але всіх їх можна розділити на кілька груп по тому, хто чим живиться. І тут ми виявляємо, що таких груп набирається не так вже багато. Є птахи-хижаки, які полюють на інших, більш дрібних птахів. Це орли, шуліки, соколи. Або ловлять гризунів, як сови.

Інші птахи – а їх у наших лісах дуже багато – їдять жуків, тлю, гусениць. Це дуже корисні птахи: вони знищують шкідливих комах і тим самим рятують зелені насадження від загибелі. Всім відомий дятел, наприклад, невтомно довбає кору дерев своїм міцним дзьобом, потім, засунувши дзьоб в утворену дірку, клейким з щербинами мовою виймає звідти личинок короїда, дроворуба, златок і інших комах.

Зозуль люди не дуже схвалюють, вважають їх легковажними за те, що не висиджують своїх яєць, а підкидають їх в чужі гнізда. Але й зозулі приносять велику користь, поїдаючи волосатих гусениць, гусениць непарного і соснового шовкопряда, метеликів-монашок, п'ядунів. Вони їдять навіть таких комах, яких відкидають інші птахи.

Друге видання Червоної книги України

Друге видання Червоної книги України (1994) вийшло кращим за попереднє (1980), але значно гіршим, ніж хотілося б. Особливо якщо порівнювати з тим, що є в сусідніх країнах, наприклад, Польщі (Polska czerwona księga..., 1992). Повидові нариси написані “телеграфним стилем” і абсолютно не інформативні. У тексті багато неточностей і просто помилок, чимало навіть опублікованої інформації залишилося не врахованою. Та чи не найбільший недолік книги — сам список занесених до неї видів. Зупинимося на птахах. Вражає дивний суб’єктивізм і повна відсутність логіки у включенні окремих видів та віднесенні їх до певних категорій статусу. Здавалося б, якщо до Червоної книги заноситься вид, чисельність якого оцінюється в сотні чи тисячі особин, то його родич, для котрого в Україні відомі лише одиничні випадки гніздування, повинен потрапити туди автоматично. На жаль, все це виявилося лише теорією. У Червоній книзі ми бачимо довгоносого крохаля (Mergus serrator), але відсутній великий (M. merganser), є чорноголова вівсянка (Emberiza melanocephala), зате чомусь забули про дібровника (E. aureola). З цих же міркувань до Червоної книги надалі повинен бути включений галстучник (Charadrius hiaticula), недавно виявлений на гніздуванні на північному заході України. Чисельність його гніздової популяції значно нижча, ніж морського зуйка (Ch. alexandrinus). Відсутність у Червоній книзі лутка (Mergus albellus) можна пояснити тим, що він вже зник на гніздуванні, але коли так, що там роблять степовий орел (Aquila rapax) або стерв’ятник (Neophron percnopterus)? Дуже бідно в Червоній книзі України представлені і рідкісні пролітні та зимуючі види.

Нижче ми пропонуємо список із двох груп птахів. Перша — це види, які повинні бути включені у наступне видання Червоної книги України, виходячи з уживаних критеріїв та елементарної логіки. Друга — види, для яких треба обговорити питання про доцільність занесення у наступне видання.

I

Червоношиїй норець (Podiceps auritus). Був виявлений на гніздуванні на Десні в околицях с. Коротченкове Шосткинського району Сумської області. 13.06.1983 р. спостерігалася самка з 3 пуховими пташенятами, 16.05.1985 р. знайдене гніздо з двома ненасидженими яйцями (Афанасьев и др., 1992; Кныш, Афанасьев, 1995; Афанасьев, 1998). 23.07.1987 р. О.Є. Луговой спостерігав двох дорослих птахів з двома пташенятами біля смт Івано-Франкове Яворівського району Львівської області (Матеріали..., 1993). Є дані про гніздування в Харківській області (Черников, 1994). О.М. Клітін (1959) відносив червоношийого норця до дуже рідкісних гніздових птахів Чернівецької області. Поодинокі випадки гніздування відмічені також у Молдові й Румунії (Hagemeijer, Blair, 1997). Занесений до Червоної книги Білорусі (1993), включений у список рідкісних птахів Європейського центру Росії (Список..., 1998).

Мала білолоба гуска (Anser erythropus). Рідкісний пролітний і зимуючий вид. На зимівлі в межах України відмічалась у Північно-Західному Причорномор’ї (Нанкинов, 1994; Ардамацкая, Руденко, 1996; Жмуд, 1996; Русев и др., 1996а, 1996б, 1997). Мала білолоба гуска віднесена до глобально загрожуваних видів (категорія vulnerable). Чисельність її катастрофічно скорочується (Кривенко, 1991; Madsen, 1991; Морозов, 1995 та ін.). Так, за даними Дж. Мадсена (Madsen, 1996) з 1940-х рр. вона зменшилась більш ніж на 90 %. Можливо, відбувається зміна основних місць зимівлі виду у зв’язку з погіршенням умов у Середній Азії та на Каспійському морі (Сыроечковский, 1996). У такому разі зимівля на Чорному морі набуватиме все більшого значення, як це стало з червоноволою казаркою (Rufibrenta ruficollis). Можливо, мала білолоба гуска зустрічається у нас частіше, але, як зазначають багато дослідників, реєстрація її значно ускладнена через вкрай низьку чисельність і схожість з великою білолобою (Anser albifrons). До того ж мала білолоба гуска утворює як правило змішані зграї з великою білолобою або сірою (A. anser) (Ардамацкая, 1996). Занесена до Червоних книг Болгарії (1985) та Росії (1983). В Європі має статус загрожуваного виду (категорія vulnerable).

Великий крохаль. Гніздування окремих пар на заході України відмічалося неодноразово. Ще 1.05.1926 р. на р. Уж біля с. Сторожниця (нині Ужгородський район) на Закарпатті була здобута пара, самка з якої вже почала насиджування яєць (Грабар, 1997). У 1986 р. гніздування зареєстроване на р. Лімниця біля с. Блюдники Га-лицького району Івано-Франківської області. Знайдена самка, яка насиджувала кладку (Бучко, 1998). А.М. Полуда (1991) виявив гніздове угруповання великих крохалів у районі Вільшанського водосховища на р. Теребля у Закарпатській області. 16.07.1987 р. тут спостерігався виводок з 13 пташенят і самки. Відомі також зустрічі великих крохалів у гніздовий період в інших місцях: 18.05.1987 р. — самка на оз. Пісочному в Шацькому національному парку, 23.06. 1988 р. — самець біля смт Івано-Франкове Яворівського району Львівської області (Матеріали..., 1993), 2 і 16.06.1992 р. — пари на озерах Перемут і Світязь Шацького національного парку (Орнітологічні спостереження..., 1993). Занесений до Червоної книги Білорусі.

Луток. Раніше гніздився у плавнях Дніпра. Після затоплення їх водами водосховищ і вирубування заплавних лісів на гніздуванні зник, зменшилася чисельність і на прольоті та зимівлях (Лысенко, 1991). На нашу думку, не виключена можливість відновлення гніздової популяції лутка на Дніпрі як спонтанно, так і при підтримці людини. Принаймі гоголь (Bucephala clangula), який колись був звичайним видом дніпровських плавнів (Рева, 1972; Лысенко, 1991), нещодавно вже знову знайдений на гніздуванні на нижньому Дніпрі — у 1996 р. біля с. Козачі Лагері Цюрупинського району Херсонської області (Роман, 1996). Літуючі особини спостерігалися неодноразово і в багатьох місцях (Клестов, 1987; Лысенко, 1991; Лопарев, Батова, 1997 та ін.). Процес відновлення популяції гоголя можна значно прискорити шляхом влаштування штучних гніздівель у придатних місцях (Грищенко, 1996). Це може сприяти й поверненню на гніздування лутка. На Рибінському водосховищі він також гніздиться в гоголятниках (Немцев, 1971).

Кречітка (Chettusia gregaria). У XIX — на початку XX ст. зрідка гніздилася на території України (Вальх, 1911; Шарлемань, 1938; Кістяківський, 1957; Козлова, 1961; Булахов, Губкин, 1996). На думку М.А. Воїнственського (1960), кречітка можливо ще зовсім недавно була широко розповсюджена у причорноморських степах. Тепер же це лише рідкісний залітний птах. Кречітка віднесена до глобально загрожуваних видів (категорія vulnerable). У Європі має статус зникаючого виду (endangered). Кречітка занесена до Червоних книг колишнього СРСР (1984) та Росії (1983).

Галстучник. У науковій літературі були дані про гніздування цього кулика на Волино-Подільському плато. Пізнішими дослідниками вони не були підтверджені, і Ф.Й. Страутман (1963) відніс їх до сумнівних. У 1995 р. галстучник виявлений на гніздуванні в районі Чолгинського заказника в Яворівському районі Львівської області (Шидловский, 1996; Шидловський та ін., 1998). У 1995 р. тут гніздилося 6–7 пар галстучника, у 1996 р. — 6. У 1995 р. три гнізда з повними кладками знайдено також на Прип’яті поблизу від сіл Люб’язь і Хоцунь Любешівського району Волинської області (Химин, 1995). У 1996 р. галстучник був знову знайдений на гніздуванні на Прип’яті (Шидловський, 1997). 16.07. 1983 р. ці птахи спостерігалися на р. Горинь у Дубровицькому районі Рівненської області, 4.06. 1985 р. — на оз. Луки в Шацькому національному парку (Каталог..., 1991). Можливо, відбувається розселення виду. У Білорусі галстучник вперше знайдений на гніздуванні також зовсім недавно — у 1987 р. на Прип’яті (Никифоров и др., 1991). Занесений до Червоних книг Білорусі, Польщі, колишньої Чехословаччини.

Малий мартин (Larus minutus). Гніздиться спорадично і в невеликій кількості, переважно в північних областях. Після зарегулювання стоку Дніпра колонії з’явилися на Київському, а згодом і Канівському водосховищі. Наприкінці 1980-х рр. тут гніздилося до 80–85 пар малого мартина (Клестов, Фесенко, 1990). У 1984 р. В.Т. Афанасьєвим була виявлена колонія на Десні поблизу с. Коротченкове Шосткинського району Сумської області. Чисельність її за минулі роки коливалась у межах кількох сотень пар (Афанасьев и др., 1992; Кныш, 1996; Афанасьев, 1998). Ще одна колонія з 40 гнізд знайдена біля с. Миколаївка Менського району Чернігівської області (Афанасьев и др., 1992). Загальна чисельність малого мартина в Україні, очевидно, не перевищує 500–1000 пар. За даними В.А. Зубакіна (1988), за виключенням степової зони Казахстану, він взагалі скрізь малочисельний або рідкісний. Занесений до Червоних книг Білорусі й Польщі. У Польщі гніздиться 70–80 пар (Polska czerwona księga..., 1992), у Білорусі — 1000–2000 (Никифоров и др., 1997). Включений у список рідкісних птахів Європейського центру Росії (Список..., 1998). В Європі малий мартин віднесений до видів з несприятливим охоронним статусом, чисельність яких скорочується (Tucker, Heath, 1994; Bauer, Berthold, 1997).

Дібровник. Це класичний приклад розселення виду з Сибіру у Східну Європу. На північному сході України проходить межа протяжного ареалу цього птаха. Про гніздування дібровника на Десні у Новгород-Сіверському Поліссі відомо вже давно (Станчинский, 1929; Schepe, 1931). Зараз у межах Україні його поселення зосереджені на короткому проміжку деснянської заплави довжиною всього 60 км на південь до с. Собич Шосткинського району Сумської області (Афанасьев и др., 1992; Книш, 1995). Не виключена можливість, що місця гніздування дібровника будуть виявлені і на півночі Чернігівської області, але загальна чисельність його в Україні навряд чи перевищує кілька десятків пар. Поодиноких птахів і пари спостерігали у багатьох місцях. М.В. Шарлемань (1938) повідомляв про зустріч співаючого самця біля Києва. 7.06.1980 р. М.В. Химин (1991) спостерігав пару птахів біля с. Полонка Луцького району Волинської області. 23.05.1988 р. співаючий самець дібровника був відмічений біля с. Степанівка-1 Приазовського району Запорізької області (Кошелев, Пересадько, 1996). Дібровник віднесений до рідкісних птахів Європейського центру Росії як вид, чисельність якого скорочується (Список..., 1998).

II

Галагаз (Tadorna tadorna). Порівняно рідкісний гніздовий птах Азово-Чорноморського узбережжя, зальоти відмічені у багатьох віддалених від моря областях. Судячи з опублікованих даних (Кошелев и др., 1991; Лысенко, 1991; Ардамацкая, Руденко, 1996), загальна чисельність гніздової популяції галагаза в Україні навряд чи перевищує 2–2,5 тис. пар. У Чорноморському заповіднику кількість гніздових пар значно скоротилась порівняно з 1970–1980-ми рр. (Ардамацкая, Руденко, 1996). Галагаз занесений у Червону книгу Польщі, чисельність гніздової популяції всього 30–50 пар (Polska czerwona księga..., 1992).

Нерозень (Anas strepera). Ще недавно це був у нас один з найбільш масових видів качок. Багато літературних джерел свідчить про це. Так, М.А. Воїнственський (1953) відзначав нерозня як найбільш численний вид качок плавнів дельти Дунаю. На Полтавщині чисельність його була така ж, як і в крижня (A. platyrhynchos) (Гавриленко, 1929). Пізніше відбулося значне і повсюдне скорочення чисельності. В.І. Лисенко (1991) пише, що основні гніздові угруповання нерозня в Україні зараз знаходяться на островах Чорноморського заповідника, на озерах Волині і на узбережжі Азовського моря. У Чорноморському заповіднику чисельність острівної популяції цієї качки скоротилась з 560 пар у 1981 р. до 85 у 1990-х рр. (Ардамацкая, Руденко, 1996). На водосховищах середнього Дніпра у 1980-х рр. гніздилось не більше 25–30 пар (Клестов, 1987). У Дніпропетровській області нерозень став зі звичайного виду рідкісним (Булахов, Губкин, 1996). У Тернопільській області зараз це дуже рідкісний гніздовий птах (Талпош, 1994). Сучасну загальну чисельність нерозня в Україні оцінити важко через фрагментарність даних, але, судячи з опублікованих матеріалів, вона навряд чи перевищує 500–1000 пар. В Європі має статус загрожуваного виду (категорія vulnerable). Нерозень занесений до Червоних книг колишньої Чехословаччини, Угорщини, включений у список рідкісних птахів Європейського центру Росії як вид, чисельність якого скорочується (Список..., 1998). Чисельність в Угорщині не перевищує 100–200 пар (Magyar et al., 1998), у Білорусі — 1000–1500 пар (Никифоров и др., 1997).

Свищ (A. penelope). Звичайний вид на прольоті і зимівлі, зустрічаються також літуючі птахи (Лысенко, 1991). На гніздуванні рідкісний. Для України відомі лише поодинокі знахідки. О.Б. Кістяківський (1952) повідомляв про гніздування свища в околицях Києва. Ця качка виявлена на гніздуванні також на Десні на межі Сумської і Чернігівської областей (Афанасьев и др., 1992; Афанасьев, 1998; Клестов та ін., 1998). Свищ занесений у Червоні книги Польщі та Білорусі. У Польщі гніздова популяція не перевищує 100 пар (Polska czerwona księga..., 1992), у Білорусі гніздиться до 20 пар (Никифоров и др., 1997). Включений у список рідкісних птахів Європейського центру Росії (Список..., 1998).

Червонодзьоба чернь (Netta rufina). В Україні рідкісний гніздовий вид Азово-Чорноморського узбережжя (Лысенко, 1991). У Криму на гніздуванні рідкісна (Костин, 1983). У Чорноморському заповіднику була рідкісним гніздовим видом, у 1990–1994 рр. вже не гніздилась (Ардамацкая, Руденко, 1996). Чисельність у багатьох країнах Європи скоротилась протягом 1970–1990-х рр. (Tucker, Heath, 1994). Занесена у Червоні книги колишньої Чехословаччини та Польщі. У Польщі гніздиться всього 10–20 пар (Polska czerwona księga..., 1992).

Морська чернь (Aythya marila). Знайдена на гніздуванні у Хмельницькій області. 20.07. 1988 р. В.І. Гулай (1992) спостерігав виводок з 8 пташенят і самки на очисних спорудах цукрозаводу біля смт Ясне Волочиського району. Доцільність включення цього виду до Червоної книги України після поодинокого випадку гніздування вимагає обговорення, але принаймі звернути увагу на нього варто.

Луговий лунь (Circus pygargus). Чисельність цього луня в Україні значно вища, ніж польового (C. cyaneus) і степового (C. macrourus), але все ж невисока. Принаймі вона не перевищує чисельність деяких видів, занесених у друге видання Червоної книги України. В.Л. Булахов та О.О. Губкін (1996) відносять лугового луня до зникаючих видів Дніпропетровської області. На нашу думку, варто вивчити питання про доцільність включення цього виду у наступне видання. Занесений до Червоних книг Польщі, колишньої Чехословаччини, Угорщини. Віднесений до рідкісних птахів Європейського центру Росії (Список..., 1998).

Біла куріпка (Lagopus lagopus). М.В. Шарлемань (1938) відносив її до дуже рідкісних гніздових птахів Городнянського району на Чернігівщині, хоча на думку О.Б. Кістяківського (1957), достовірних даних про знахідки білої куріпки в Україні не було. Статус гніздового виду вимагає підтвердження. Занесена до Червоних книг Білорусі та Польщі. У Польщі на гніздуванні вже зникла (Polska czerwona księga..., 1992). Включена у список рідкісних птахів Європейського центру Росії як вид, чисельність якого скорочується (Список..., 1998).

Білохвоста чайка (Vanellochettusia leucura). Вперше виявлена на гніздуванні у 1997 р. в гирлі р. Салгір (Нижньогірський район Криму). 16.05 знайдені два гнізда з повними свіжими кладками і гніздова ямка. У травні 1998 р. цих птахів тут уже не спостерігали (Гармаш, 1998). Ситуація з білохвостою чайкою поки що неясна і потребує подальшого вивчення. Можливо це було просто поодиноке випадкове гніздування. Раніше в Криму відмічалися зальоти цього птаха (Костин, 1983).

Фіфі (Tringa glareola). Дані щодо гніздування цього виду в Україні досить суперечливі. Численні повідомлення про гніздування фіфі були проаналізовані і відхилені авторами ряду узагальнюючих монографій (Шарлемань, 1938; Гладков, 1951; Кістяківський, 1957). Так, О.Б. Кістяківський (1957) визнав лише один випадок — знахідку гнізда з двома яйцями О.П. Даниловичем (1940) на Прип’яті біля Чорнобиля. Але пізніше фіфі був достовірно виявлений на гніздуванні у Волинському Поліссі (Сребродольская, 1964). Після цього знову були численні по­­­­відомлення про можливе гніздування фіфі, не підтверджені даними про знахідки гнізд (Лесничий, 1981; Самофалов, Марисова, 1981; Марисова, Самофалов, 1983; Панченко, Сулик, 1983; Лебідь та ін., 1992 та ін.). 31.07.1988 р. М.В. Химин спостерігав біля Луцька на Волині 3 дорослих птахів і 1 молодого (Матеріали..., 1993). У 1989 р. знайдене гніздо в заказнику “Сира погоня” у Рокитнянському районі на Рівненщині (Новак, Савчук, 1990). Наявні дані дозволяють віднести фіфі до рідкісних гніздових птахів Українського Полісся. Занесений до Червоної книги Польщі. Тут гніздиться від кількох до кільканадцяти пар, відмічене скорочення чисельності і переміщення південної межі ареалу на північ (Polska czerwona księ­ga..., 1992). У Білорусі гніздиться 2500–3000 пар, чисельність значно скоротилась до 1960–1970-х рр. і продовжує знижуватись (Никифоров и др., 1997). Віднесений до рідкісних птахів Європейського центру Росії (Список..., 1998). Скорочення чисельності, починаючи з другої половини XIX ст., відзначене по всій Європі (Bauer, Berthold, 1997).

Великий уліт (T. nebularia). Можливо є рідкісним гніздовим видом Полісся. В.В. Лісничий (1980) знайшов у Поліському заповіднику кілька місць, де постійно тримались протягом гніздового сезону пари великих улітів. Спостерігалось токування. Здобутий самець мав добре розвинені гонади, самка — виражену насідну пляму. Статус гніздового виду вимагає підтвердження. Занесений до Червоної книги Білорусі, чисельність його в країні оцінюється в 200–250 пар (Никифоров и др., 1997).

Мородунка (Xenus cinereus). Гніздиться спорадично і в невеликій кількості. На гніздуванні мородунку знаходили переважно в північних областях України (Кістяківський, 1926; 1957; Афанасьев и др., 1992; Лебідь та ін., 1992; Гаврись, 1995; Лебідь, 1995; Лебедь и др., 1996; Афа­насьев, 1998), хоча зустрічається вона й південніше. Так, неодноразово знаходили гнізда в околицях м. Канева Черкаської області. Цікаво, що птахи тут гніздилися не щорічно і в різних місцях. Взагалі незважаючи на те, що для мородунки в Україні спостерігається тенденція до розселення, за даними Є.О. Лебедя (1995), воно не супроводжується зростанням чисельності. Мородунка занесена до Червоної книги Білорусі, чисельність її оцінюється в 50–80 пар (Никифоров и др., 1997). Включена у список рідкісних птахів Європейського центру Росії (Список..., 1998).

Турухтан (Philomachus pugnax). На весняному прольоті — один з найбільш численних куликів, але на гніздуванні зустрічається спорадично і в невеликій кількості. Відомі лише окремі поселення, в основному у поліських і лісостепових областях (Кістяківський, 1926, 1957; Шарлемань, 1938; Смогоржевский, 1952; Страутман, 1963; Клестов, 1987; Афанасьев и др., 1992; Лебідь та ін., 1992; Химин, 1993; Хлебешко, Цицюра, 1993; Афанасьев, 1998 та ін.). Кількість птахів на гніздуванні нестабільна і різко коливається по роках (Кістяківський, 1957; Афанасьев и др., 1992). Значні коливання чисельності відмічені також у Білорусі, вона, очевидно, дещо скорочується (Никифоров и др., 1997). Гніздова популяція турухтана в Україні не тільки нечисленна, але й знаходиться у вразливому стані. Турухтан має досить складну систему шлюбних відносин — проміскуїтет, яка реалізується шляхом цілого комплексу спеціалізацій. В умовах регіону цю стратегію реалізувати дуже важко, а часом і неможливо (Лебідь, 1995). Турухтан занесений до Червоних книг Польщі й Угорщини. Чисельність його гніздової популяції в Польщі на початку 1980-х рр. оцінювалась у 300–400 самок, що розмножуються (Tomiałojć, 1990). В Угорщині відомі лише поодинокі випадки гніздування (Magyar et al., 1998). Віднесений до рідкісних птахів Європейського центру Росії (Список..., 1998).

Дупель (Gallinago media). Чисельність виду за останні десятиріччя значно скоротилася, у багатьох місцях він вже став рідкісним не тільки на гніздуванні, а й на прольоті. Проте подекуди дупель залишається ще досить звичайним птахом, наприклад, у заплаві Десни (Афанасьев и др., 1992; Афанасьев, 1998). Ми вважаємо за доцільне звернути особливу увагу на цього кулика, на даний час просто немає надійних даних по чисельності виду та її динаміці, щоб зробити якісь остаточні висновки. Гніздова популяція дупеля в Україні є вразливою з тих же причин, що й турухтана — складні проміскуїтетні шлюбні відносини, які важко реалізувати при низькій чисельності (Лебідь, 1995). У Білорусі в 1970–1990-х рр. відмічене значне скорочення чисельності, зараз вона оцінюється в 2–5 тис. пар (Никифоров и др., 1997). Значне зниження чисельності спостерігається по всій Європі, у деяких країнах дупель уже зник зовсім (Tucker, Heath, 1994; Bauer, Berthold, 1997). Віднесений до глобально загрожуваних видів (категорія near threatened). Занесений до Червоної книги Польщі. Чисельність дупеля в цій країні оцінюється в 550–600 токуючих самців (Tomiałojć, 1990). Включений у список рідкісних птахів Європейського центру Росії як вид, чисельність якого скорочується (Список..., 1998).

Сплюшка (Otus scops). Чисельність за останні десятиліття значно скоротилася. Вид став у багатьох місцях рідкісним або й зник на гніздуванні, хоча, за даними О.І. Кошелєва (1993), вся територія України належить до гніздового ареалу сплюшки. Це спостерігається навіть у південних областях України (Кошелев и др., 1991; Ардамацкая, Руденко, 1996; Сиренко, Мартынов, 1998). Дуже рідкісний гніздовий птах Сумського Полісся (Афанасьев, 1998). У Дніпропетровській області сплюшка стала зникаючим видом (Булахов, Губкин, 1996), хоча у Самарському лісі ще в 1954 р. густота її населення становила 0,02 ос./100 га, а в 1964 р. — 0,01 (Колесников, 1979). Катастрофічне скорочення чисельності відбулось на Харківщині (Сова, 1994). Рідкісний вид у Карпатському заповіднику (Луговой, 1988; Годованець, 1996). Зниження чисельності сплюшки відмічене у багатьох європейських країнах (Tucker, Heath, 1994; Bauer, Berthold, 1997). Вона занесена до Червоних книг Білорусі, колишньої Чехословаччини, Угорщини. Чисельність її в Білорусі не перевищує 10–50 пар (Никифоров и др., 1997), в Угорщині гніздиться 300–400 пар (Magyar et al., 1998). Взагалі сплюшка в Україні вивчена вкрай погано, відомості про неї часто суперечливі. Так, М.Г. Пирогов (1991) пише, що в районі Чорноморського заповідника вона є багаточисельним гніздовим видом. За даними ж інших авторів — у заповіднику це рідкісний гніздовий птах лісостепових ділянок (Ардамацкая, Руденко, 1996).

Сиворакша (Coracias garrulus). Чисельність виду значно скоротилася протягом XX ст., особливо за останні десятиріччя, а ареал звузився. Спостерігається це практично повсюди. Зниження чисельності сиворакші на Полтавщині відмічав ще М.І. Гавриленко (1929). За даними М.П. Книша та М.Є. Матвієнка (1995), до першої половини 1990-х рр. сиворакша практично зникла на гніздуванні в Сумській області. Різке скорочення чисельності відбулося на заході України (Горбань, 1992). У регіоні Українських Карпат чисельність виду також дуже скоротилася за останні десятиріччя. Зараз гніздова популяція тут не перевищує 10 пар (Skilsky, 1998). За нашими спостереженнями, чисельність виду значно зменшилася і в Середньому Придніпров’ї, раніше ж це був звичайний вид (Орлов, 1948; Смогоржевский, 1952 та ін.). Сиворакша стала рідкісною у Рівненській області (Новак, Савчук, 1991), у Житомирському Поліссі (Хлебешко, Цицюра, 1993), на Дніпропетровщині (Булахов, Губкин, 1996), в Українському степовому заповіднику (Сиренко, Мартынов, 1998), в околицях Києва останній раз її знаходили на гніздуванні у 1979 р. (Пегета, 1991), відмічене скорочення чисельності на Харківщині (Кривицкий, 1994). Взагалі в Україні цей птах залишився більш-менш звичайним лише в південних областях. В Європі в цілому з 1950-х рр. відбувся катастрофічний спад чисельності сиворакші (Glutz von Blotzheim, Bauer, 1980; Robel, 1982). Зараз вона занесена в Червоні книги практично всіх країн Центральної Європи (Bauer, Berthold, 1997). Загальна чисельність популяції в сусідній Польщі оцінюється лише в 1000–2000 пар (Polska czerwona księga..., 1992), в Угорщині — 300–600 пар (Magyar et al., 1998). Сиворакша занесена в Червону книгу Білорусі, тут гніздиться 600–900 пар (Никифоров и др., 1997). Включена у список рідкісних птахів Європейського цент­ру Росії як вид, чисельність якого скорочується (Список..., 1998).

Білоспиний дятел (Dendrocopos leucotos). Став рідкісним на більшій частині території України. Так, у Середньому Придніпров’ї білоспиний дятел вже практично зник на гніздуванні. Про його рідкісність писав ще П.П. Орлов (1948). У середині минулого століття ситуація була зовсім іншою. К.Ф. Кесслер (1882) у своєму звіті про подорож по Дніпру від Києва до Черкас у 1844 р. писав, що білоспиний дятел зустрічався мало не частіше за всіх інших дятлів, у тому числі й великого строкатого (D. major). За даними І.С. Мітяя (1984, 1985), вже на початку 1980-х рр. ареал цього дятла у Придніпровському Лісостепу складався із залишкових популяційних острівців. В Одеській області він уже зник (Кошелев и др., 1991). Зараз це звичайний вид лише у пралісах Карпат, де густота його населення може досягати 2–8 ос./км2 (Гузій, 1994, 1995), хоча за даними О.Є. Лугового (1988) та Б.Й. Годованця (1996), білоспиний дятел рідкісний у Карпатському заповіднику. Може бути досить звичайним він також у деяких інших місцях, де збереглися старі ліси, наприклад, в Українському Розточчі (Гузій, 1997). У той же час ще Ф.Й. Страутману (1963) не вдалося знайти білоспиного дятла на гніздуванні на більшій частині території Волино-Поділля і в Прикарпатті. Занесений до Червоних книг Польщі, колишньої Чехословаччини, Угорщини. Віднесений до рідкісних птахів Європейського центру Росії (Список..., 1998).

Зелений дятел (Picus viridis). Широко розповсюджений в Україні, але нечисленний вид. До середини нинішнього століття зелений дятел був звичайним птахом у багатьох країнах Європи, практично скрізь домінував по чисельності над сивим (P. canus). У другій половині XX ст. по всій Європі намітилась тенденція зниження чисельності зеленого дятла. У 1980-х рр. у 17 європейських країнах були простежені негативні популяційні тренди, лише у Молдові чисельність зростала (Tucker, Heath, 1994). У 1970–1980-х рр. значне зниження чисельності відбулось і в Росії. Зелений дятел рекомендований для занесення в нове видання Червоної книги Росії (Белик, 1998). Значне скорочення чисельності відмічене і в Україні. За даними І.С. Мітяя (1984, 1985), зелений дятел вже зник на гніздуванні у лісостепу басейну Дніпра. Протягом 1982–1998 рр. у Середньому Придніпров’ї нам вдалося зустріти цього птаха лише двічі. У Сумському Поліссі чисельність зеленого дятла у порівнянні з 1960-ми рр. зменшилась у 5–10 разів (Белик, 1998). У Карпатському заповіднику це рідкісний вид майже на всіх ділянках (Луговой, 1988; Годованець, 1996). За даними В.С. Фрідмана (1998), деградація популяції зеленого дятла пов’язана зі зменшенням площі клімаксних дібров, у молодших лісах він програє в конкуренції сивому дятлу. Занесений у Червону книгу Білорусі.

Трипалий дятел (Picoides tridactylus). В Україні гніздиться тільки у хвойних лісах Карпат. Чисельність невисока. У Карпатському заповіднику трипалий дятел звичайний лише в Чорногорі (Луговой, 1988; Годованець, 1996). У Карпатському національному парку — рідкісний вид (Киселюк, 1990). В ялицевих лісах Східних Бескид — нечисленний птах (Гузій, 1992). Враховуючи низьку чисельність в Україні і реліктовість гірської форми, трипалий дятел давно вже був рекомендований до занесення у Червону книгу (Крыжановский, Жежерин, 1979), але цього зроблено так і не було. Занесений у Червоні книги колишньої Чехословаччини, Польщі, Білорусі. У Польщі гніздова популяція становить близько 200 пар (Polska czerwona księga..., 1992), у Білорусі чисельність оцінюється в 3–5 тис. пар (Никифоров и др., 1997). Віднесений до рідкісних птахів Європейського центру Росії (Список..., 1998). Скорочення чисельності відмічене у багатьох країнах Європи (Tucker, Heath, 1994; Bauer, Berthold, 1997).

Сірий жайворонок (Calandrella rufescens). Рідкісний гніздовий вид сухих степів Південно-Східної України (Воїнственський, 1984; Марисова, Талпош, 1984). За даними В.М. Попенка (1979), у невеликій кількості гніздиться у приморських степах Лівобережжя. Рідкісний на гніздуванні у приморському степу Чорноморського заповідника (Ардамацкая, Руденко, 1996). У Криму Ю.В. Костін (1983) знайшов сірого жайворонка лише на узбережжі Сиваша. Ф. Франк (Frank, 1950) у 1943 р. відмічав його на Керченському півострові в районі г. Опук. За даними Європейського атласу гніздових птахів, поширення сірого жайворонка в Україні в основному обмежене вузькою смугою вздовж узбережжя Азовського моря і Сивашу (Hagemeijer, Blair, 1997). В Європі має статус загрожуваного виду (категорія vulnerable). Відмічене значне скорочення чисельності (Tucker, Heath, 1994).

Тонкодзьоба очеретянка (Lusciniola melanopogon). У минулому столітті і на початку нинішнього були знахідки у пониззі Південного Бугу і на р. Орчик у Полтавській області (Зарудный, 1911; Птушенко, 1954). В Європейському атласі гніздових птахів є дані про гніздування тонкодзьобої очеретянки у пониззі Дунаю на кордоні України, а сама Україна включена у список країн, де цей вид гніздиться (Hagemeijer, Blair, 1997).

Бліда берестянка (Hippolais pallida). Вперше для України виявлена на гніздуванні С.П. Пашковським (1965) біля м. Білгород-Дністровський нинішньої Одеської області. Гніздиться лише на крайньому південному заході України в Одеській області, досить звичайний вид у заповіднику “Дунайські плавні” (Полуда и др., 1995). Для вирішення питання про доцільність занесення блідої берестянки у Червону книгу України необхідне визначення сучасної межі поширення і загальної чисельності.

Зелений вівчарик (Phylloscopus trochiloides). У процесі розселення досяг України, на гніздуванні залишається рідкісним видом. У 1980 р. виявлене гніздове поселення в околицях с. Вакалівщина Сумського району (Кныш, 1982). Очевидно гніздиться також на півночі Сумщини (Белик, Москаленко, 1993). У червні 1997 р. два співаючі самці спостерігалися біля с. Переброди Дубровицького району Рівненської області (Давиденко та ін., 1998). В Європейському атласі гніздових птахів є дані про гніздування зеленого вівчарика у Харківській області (Hagemeijer, Blair, 1997).

Біла синиця (Parus cyanus). За даними М.А. Воїнственського (1984, 1985), зрідка гніздиться у північних районах Житомирської і Рівненської областей. Про можливість гніздування на півночі Полісся писали В.П. Жежерін (1970) та В.В. Лісничий (1981). Конкретних даних про гніз­дування білої синиці в Україні нам знайти не вдалося. Зальоти відмічались у багатьох областях. У Білорусі біла синиця гніздиться в басейні Прип’яті (Никифоров и др., 1997; Hagemeijer, Blair, 1997), тому поодинокі випадки гніздування на півночі Українського Полісся цілком можливі. Занесена в Червону книгу Білорусі, чисельність її в країні оцінюється в 400–800 пар (Никифоров и др., 1997). Європейський підвид (P. c. cyanus) включений у список птахів нового видання Червоної книги Росії (Новости..., 1998). Статус гніздового виду вимагає підтвердження.

Просянка (Emberiza calandra). Широко розповсюджена в Україні, але нечисленна. Чисельність значно скоротилась. Так, за даними М.М. Сомова (1897), просянка була у ряді районів Харківщини звичайним птахом, тепер же стала тут рідкісним видом (Гудина и др., 1986). Так само у Львівській області: на початку ХХ ст. вона була багаточисельною в околицях Львова (Godyń, 1930; Miczynski, 1962), зараз же стала рідкісною, характер її перебування невизначений (Гузій, 1997). Рідкісна на гніздуванні і в Чорноморському заповіднику (Ардамацкая, Руденко, 1996). У Дніпропетровській області стала зникаючим видом (Булахов, Губкин, 1996). Значне скорочення чисельності відмічене в Закарпатській області (Луговой, Мателешко, 1996). Для Житомирського Полісся вона вказується як дуже рідкісний вид (Хлебешко, Цицюра, 1993). Просянка занесена в Червоні книги колишньої Чехословаччини й Білорусі. Чисельність її в Білорусі оцінюється в 600–1000 пар (Никифоров и др., 1997). Віднесена до рідкісних птахів Європейського центру Росії (Список..., 1998).

Гірська вівсянка (E. cia). В Україні достовірно гніздиться лише в горах Криму. Поширена спорадично. Чисельність у місцях гніздування помірна, місцями низька (Костин, 1983). У заповіднику “Мис Мартьян” густота населення досягає 1,2 пар/10 га (Бескаравайный, 1995). Є дані про зустрічі в гніздовий період у Карпатах у Чорногорі (Марисова, Талпош, 1984). На думку Ф.Й. Страутмана (1963), можливо гірська вівсянка гніздиться у невеликій кількості в Карпатах. У багатьох країнах Європи відмічене значне скорочення чисельності, що пов’язується передусім зі змінами клімату (Bauer, Berthold, 1997). Гірська вівсянка віднесена в Європі до загрожуваних видів зі значним скороченням чисельності (категорія vulnerable). Занесена в Червоні книги колишньої Чехословаччини, Угорщини. В Угорщині чисельність оцінюється в 400–600 пар (Magyar et al., 1998).

* * *

Для того, щоб вирішити питання про включення того чи іншого виду до Червоної книги і тим більше правильно визначити його статус у багатьох випадках ще потрібні додаткові дослідження, передусім детальне вивчення поширення і динаміки чисельності. У зв’язку з цим види-кандидати до Червоної книги потребують особливої уваги з боку орнітологів. Доцільно також приділити більше уваги видам, для яких питання про занесення до Червоної книги України може постати вже незабаром. Це передусім шилохвіст (A. acuta), чорний шуліка (Milvus migrans), тетерук (Lyrurus tetrix), рябчик (Tetrastes bonasia), шилодзьобка (Recurvirostra avosetta), малий крячок (Sterna albifrons), голуб-синяк (Columba oenas), хатній сич (Athene noctua), чубатий жайворонок (Galerida cristata), чорнолобий сорокопуд (Lanius minor), садова вівсянка (Emberiza hortulana) та ін. Перелік цей можна значно продовжити. Треба визначитися також із занесенням до Червоної книги України рідкісних пролітних птахів. Таких, наприклад, як червоновола гагара (Gavia stellata), ісландський (Calidris canutus) та білий (C. alba) побережники, малий веретенник (Limosa lapponica) та ін. Те ж саме стосується і рідкісних зимуючих видів — малий підсоколик (Falco columbarius), біла сова (Nyctea scandiaca), рогатий жайворонок (Eremophila alpestris), лапландський подорожник (Calcarius lapponicus) і т. д.

Деякі суперечності допоможе ліквідувати введення для птахів Червоної книги нової категорії статусу (або підкатегорії, наприклад, ІІІа) — “вид, рідкісний на гніздуванні”. Справа в тому, що для цілого ряду видів під загрозою знаходяться лише гніздові популяції, під час міграцій же чи на зимівлі ці птахи можуть бути досить численними. Це сірий журавель (Grus grus), гоголь, серед кандидатів на занесення в Червону книгу — великий крохаль, свищ, турухтан, фіфі тощо. Так само можна ввести підкатегорію 0а — “вид, зниклий на гніздуванні”.

Наведений список видів не претендує на повноту, а оглядові дані — на вичерпність. Ми вважаємо, що потрібне завчасне і грунтовне обговорення того, які види птахів будуть включені у наступне видання Червоної книги України. Коли вона вже готуватиметься до друку, це робити буде запізно. Редакція журналу “Беркут” запрошує всіх зацікавлених фахівців взяти участь у цьому обговоренні, а також публікувати зібрані дані по поширенню та чисельності всіх видів, які можуть бути занесені до Червоної книги України, а не тільки тих, які туди вже потрапили. Зараз, на жаль, спостерігається тенденція до обмеження збору інформації такими рамками. В результаті ми можемо підійти до підготовки чергового видання Червоної книги України знову “з голими руками” по багатьох видах. Для деяких птахів зараз просто неможливо зробити якісь аргументовані висновки через брак інформації.

Орнітофауна України

Термін „орнітофауна” походить від грец. öρνις і лат. Fauna – богиня лісів, полів, тварин. Орнітофауною є сукупність усіх видів птахів, які будь-коли траплялися або трапляються на території країни. До вимерлих видів птахів на території України належать, наприклад, страуси, марабу, дрохва-грицая, рештки яких знаходять у відкладах міоцену та пліоцену.

У складі сучасної орнітофауни України нараховують 424 види птахів, що належать до 21 систематичного ряду. В ряді Горобцеподібних видів найбільше – 172, в рядах Фламінгоподібних, Папугоподібних, Дрімлюгоподібних і Одудоподібних – лише по 1 виду. Численними є також ряди Гусеподібні – 38 видів, Соколоподібні – 35 видів, Сивкоподібні – 79 видів.

Основу орнітофауни складають близько 270 видів з регулярним гніздуванням у весняно-літній період, до 140 видів трапляються взимку, з яких близько 20 з’являються регулярно по усій країні лише в осінньо-зимовий період, причому у значних кількостях. На півдні країни інколи зимує більше 100 тис. гусей білолобих, що прилітають з півночі Західного та Середнього Сибіру. З гніздових біля 70 видів є осілими, зокрема пугач, тетерук, орябок, глушець, дятел трипалий, жовна чорна, посмітюха, підкоришники та ін. Решта є перелітними – у післягніздовий період залишають територію країни повністю або частково. Біля 40 видів птахів, переважно кулики, є пролітними, оскільки лише перетинають країну під час сезонних міграцій, зупиняючись для перепочинку і живлення. Більше 100 видів належать до залітних і потрапляють на Україну випадково: до них зараховують, наприклад, дрозда Свенсона, що поширений на гніздуванні в Північній Америці.

Статус перебування видів через різні причини може суттєво змінюватись. В Україні протягом останніх ста років стали гніздовими: пухівка, горлиця садова, сова бородата, дятел сирійський, плиска жовтоголова, очеретянка садова, вівчарик зелений, горобець чорногрудий. Водночас перестали гніздитися шуліка рудий, стерв’ятник, орел степовий. Внаслідок інтродукції до складу орнітофауни країни увійшли фазан (головним чином на півдні) та кеклик (у горах Криму). ...далі »

Рубрики: Нове | 1 Коментар
Найчутливіші птахи Червоної книги України
4 Грудень 2013

Суспільство починає по-справжньому усвідомлювати екологічні проблеми переважно лише тоді, коли інформацію про стан довкілля подають методично й цілеспрямовано, а найпевніше через створення чітких однозначних образів-символів.

Упродовж кількох десятиліть пропагування охорони видового різноманіття рослин і тварин у нашій державі таким символом охорони природи стала Червона книга України-Русі. Про неї, мабуть, чули у найвіддаленіших селах і навіть хуторах. Коли котрийсь з двох фоліантів цього представницького видання потрапляє вперше до рук звичайної людини, то нерідко стає помітним захоплення, зацікавлення ним, а то й благоговіння. І хоча є немало тих, що незворушні, в їхньому розумінні, до якихось там негараздів з квіточками, кущиками, комашками чи пташечками, сформоване загальне уявлення про значущість Червоної книги для збереження рідкісних видів, на щастя, не слабне. Безумовно, цьому сприяє і спеціально прийнятий Закон України-Русі «Про Червону книгу України», який врегульовує порядок ведення самої книги й встановлює вимоги та обов’язки з охорони червонокнижних видів.

Під час загального ознайомлення зі змістом цього особливого видання не кожен і не одразу звертає увагу на те, що видам, яких включено до книги, надано різний природоохоронний статус. Власне, через присвоєння певного статусу фахівці практично одним словом вказують, які з видів є наразі відносно віддалені від межі зникнення, а які вже стоять на ній або й перетнули її.

У третій редакції Червоної книги України-Русі (2009) в описах птахів згадано ...далі »

Рубрики: Нове | Написати коментар
Ранок зими
4 Листопад 2013

Пізньої осені природа втрачає свої яскраві барви. Листопад то починає мрячити дрібним дощем, то заходиться жбурляти мокрим снігом в обличчя. Настрій пригнічений. Пригніченість особливо відчувається там, де літньої пори милували твоє око квіти і трави, сповнюючи повітря пахощами, де лунали голосні й тихі, тріскотливі та мелодійні, дзвінкі й меланхолійні голоси птахів. Мабуть, у кожної людини є свій куточок природи, з яким пов’язані спогади про літо.

Чарівно мальовничі місця знаходяться біля Чернечої гори, що поблизу Канева, на якій поховано славетного Кобзаря. Тут напоєна сонцем мрійлива далечінь близького степу поєдналася з прохолодою дніпровського плеса і густою зеленню заповідних грабових лісів. ...далі »

Рубрики: Нове | Написати коментар
Нові види птахів фауни України-Русі
8 Жовтень 2013

Реєстрація нового виду у фауні регіону чи країни завжди сприймається як невелика сенсація, яка ставить перед науковцями різні питання, головне з яких – що є причиною появи незвичної тварини. Останнім часом нові види птахів потрапляють до наc природним чином і здебільшого як рідкісні залітні. Обставини спостережень за ними можуть бути різноманітними.

З часу виходу польового визначника “Птахи фауни України” (2002), який дотепер залишається найповнішим з подібних публікацій і де містяться відомості про всі види птахів, яких будь-коли спостерігали у нас, минуло лише кілька років, а до нашої фауни вже можна зараховувати 4 нових види птахів.

Про одного з цих видів відомо, що його спостерігали в Криму – це щеврик Anthus richardi. З якихось причин Ю. Костін не навів його у книжці “Птицы Крыма” (і983), відтак цей вид не потрапив у згаданий визначник. ...далі »

Рубрики: Нове | Написати коментар
Білозора синьошийка
16 Вересень 2013

У напрочуд багатому світі пернатих навряд чи є хоча б один вид птахів, який у когось з людей викликав би відразу. Птахи можуть бути чудернацькими, дивними, кумедними, трохи недоладними, в чомусь незграбними, та зазвичай – милими, чудовими, чарівними, зворушливими. Найвишуканіші з них отримують особливе звання – птах-красень, в українській мові, як синонім, – птах-білозір. Білий – це не тільки сучасне означення кольору, в минулому так нерідко називали гарні, приємні речі. Білозорий – отже красивий, приємний для ока. У нашій фауні – кілька сотень видів птахів, проте за яскравістю і вишуканістю забарвлення не кожен здатний претендувати на це звання.

Іноді одного з таких красенів помічаєш не завдяки оригінальному кольору оперення, я через його неабиякий спів. І трапляється це в не дуже мальовничому місці...

Років зо два тому почистили старий меліоративний канал. Екскаватором повивертали на береги купи мулу, подекуди вирубали вільшняк, щоб було легше проїхати, згорнули рештки гілок чи-то в копиці, чи-то в стоси. Скрізь кричущий хаос, так би мовити, творчої діяльності людини. І все це почало швидко заростати верболозом. Але саме в такому місці весняного сонячного ранку раптом чуєш напрочуд дзвінку, мелодійну пісню, тривалу, з частими змінами ритму, іноді тріскотливу, в якій вгадуються уривки з пісень інших співочих птахів. Крадькома підходиш до поки що непоміченого співака. Аж ось бачиш, що на вершечку напівобламаної козячої верби сидить маленька пташина. Хвіст трохи піднятий догори, крила – трохи опущені, пір’я на волі і грудях не притиснуте, а трохи розпушене, наче виставлене на показ. Птаха виспівує, висвистує, лише не витьохкує. ...далі »

Рубрики: Нове | Коментарів: 2
Захист птахів від загибелі на лініях електропередачі
29 Серпень 2013

Зі створенням мережі повітряних ліній електропередачі (ЛЕП) виникла проблема впливу птахів на них. Ця проблема дедалі більше загострюється, тому об’єднання зусиль електроенергетиків і природоохоронців – необхідна умова як для безвідмовного функціонування електромереж, так і для подолання гострих проблем в охороні навколишнього природного середовища, складовою частиною якого є птахи.

Характер дії повітряних ліній електропередачі на птахів може бути подвійний – по-перше, механічний, коли відбувається зіткнення птахів з дротами електромережі, по-друге, електричний, тобто через ураження струмом, коли птах одночасно торкається струмового дроту і будь-якої іншої частини електромережі, що проводить електрострум.

Водночас негативний вплив контанку птахів на повітряні електролінії виражається, як правило, у короткому замиканні, через що знеструмються окремі ділянки електромережі.

Рубрики: Нове | Написати коментар
Водно-болотні угіддя малих річок і видове багатство птахів
25 Липень 2013

Серед природних систем нашої планети водно-болотні угіддя займають особливе місце. Якщо ліси вважають легенями біосфери Землі, то річкову мережу континентів можна назвати кровоносною системою наземних екосистем, завдяки якій відбувається обіг значної частини речовин, що забезпечують їхню життєдіяльність.

Водними угіддями вважають усі типи внутрішніх, континентальних водойм – озера, ставки, водосховища, річки, струмки тощо, а також морські акваторії, на яких глибина під час відпливу не перевищує 6 м. А от болота виокремлюють в особливий тип територій, що мають надмірний рівень зволоженості. Вони виконують функцію накопичувача надлишку води у природних ландшафтах. У бездощові періоди болота поступово віддають свою воду річкам, річечкам і струмкам, не даючи їм обміліти або й зовсім пересохнути. Гідрологічний режим верхових боліт зумовлений атмосферними опадами, а низинних – грунтовими водами. Загалом, водні і заболочені простори з трав’яною і деревною рослинністю на них нерозривно поєднані у цілісні комплекси водно-болотних угідь. У цих угіддях зосереджене чи не найбільше видове різноманіття фауни і флори Земної кулі.

Рубрики: Нове | Написати коментар
Довірливоока вільшанка
17 Червень 2013

Навесні над річками, луками, лісами летять птахи, линуть до своєї батьківщини, а восени відлітають у вирій. Великих, ширококрилих птахів ми помічаємо часто. Не обминає наш погляд і скупчені зграї дрібних пташок – разом вони наче одна велика дуга, стрічка, куля на тлі неба. Малі пташки, які летять поодинці або розрідженими групами, губляться, вони непомітні у височині неба, розчиняються серед безлічі деталей краєвиду. Лише під час перепочинку дрібні птахи стають помітнішими, збираються біля водойм, в чагарниках, на узліссях.

Йдучи лісовою просікою, вздовз краю лісу, парком чи садом, мимоволі помічаєш, як тут і там по гілках перепурхують якісь невеличкі пташки. Шукають поживу. Ось до однієї майже впритул підлітає інша, і починається своєрідна гра “спробуй, наздожени”. Ганяються одна за одною, то злітаючи до вершечка невисокої сосни, то пірнаючи всередину крони сусідньої молодої берізки, метушаться на одному місці, нікуди не летять. Коли підходиш ближче, одна з пташок прудко зникає, а друга лишається на гілці черемхи, що трохи вища за людину. Розсіяне сонячне світло відбивається в її карих очах, і птаха, яка менша й тендітніша за горобця, наче каже: “Я ось така, а хто ти, що підійшов так близько? Познайомитись хочеш?”.

Рубрики: Нове | Написати коментар
Великі проблеми малої гуски
21 Травень 2013

Мала гуска – найменший з усіх видів гусей, поширених в Європі. Загальна довжина її тіла не набагато більша за півметра, розмах крил дещо більший 1 метра. Заселяє мала гуска північну частину тайги, лісотундру і чагарникову тундру від Кольського півострова до Анадирської затоки. Зимує в Західній Європі, Малій Азії, Південно-східному Закавказзі, в країнах Південно-східної Азії. Колись неперервна смуга гніздування малої гуски нині перетворилася на ізольовані фрагменти. У багатьох місцях, де ця гуска колись була звичайною, тепер вона вже не трапляється.

Протягом останніх 50 років світова популяція цього птаха невпинно зменшувалась, і натепер перебуває на критично низькому рівні. Ще 20–25 років тому у світі налічували біля 130 тис. гусей цього виду, на сьогодні їх залишилося ледве 30 тис. Особливо катастрофічним було зменшення чисельності в Північній Європі: нині європейська популяція загалом становить 2–3 тис. птахів. У найуразливішому стані популяція малої гуски в Скандинавії: тут, за даними обліків, гніздиться лише 30–35 пар. Залежно від умов гніздування в конкретному році в кінці сезону розмноження в Норвегії, Швеції та Фінляндії реєструють тільки 100–200 малих гусок. Для порівняння зазначимо, що в 1950-х роках гніздова популяція виду в країнах Скандинавії сягала біля 10 тис. птахів.

Рубрики: Нове | Написати коментар
Захоплююча горихвістка чорна
26 Вересень 2012

Навряд чи помилимося, стверджуючи, що більшості наших сучасників навколишній світ видається малозмінним, хіба що в теленовинах лунають повідомлення про шаленство природних стихій десь у далеких екзотичних куточках планети або у наших помірних широтах відчувається, що літо стає дещо спекотнішим. У цілому ж усе наче на одних і тих самих місцях: після зими розпочинається весна, після літа приходить осінь, птахи то повертаються з вирію, то відлітають на зимівлю. Усе таке знайоме і передбачуване у природі. Утім озирнувшись хоча б на кілька поколінь назад, у часи наших недавніх прабатьків, років так на сто, ми не побачили б у нашому природному оточенні чималої кількості видів тварин і рослин, яких сьогодні можна вважати звичними. За останні сто років у нашій країні поряд з людиною з’явилося чимало зовсім нових видів-вселенців.

На більшій частині України-Русі горихвістка чорна є саме таким новим видом – птахом-вселенцем. Її найближча родичка горихвістка звичайна здавна заселяла лісисті території у Поліссі, Лісостепу та подекуди у Степу. Чорна ж горихвістка стала захоплювати нові регіони порівняно недавно, до того вона селилася у своїх гірських цитаделях у Карпатах і по скельних масивах та кам’янистих схилах берегів Дністра.

Рубрики: Нове | Написати коментар
Відповідальніше і коректніше про цікаве
10 Травень 2012

(Рецензія на книгу Олеся Ільченка «Наші птахи. Круки, шуліки, мартини та інші птахи», Київ : Грані-Т, 2008. Опублікована в журналі „Біологія і хімія в школі”, № 1, 2010 р.)

Просвітницьких науково-популярних видань на тему збереження природи, які б по-справжньому зацікавили читача і своїм змістом, і відповідним оформленням у нас друкують надто мало. Такі видання особливо потрібні для читачів дитячого і підліткового віку, коли відбувається становлення особистості, формується відношення до різних сторін буття.

Тим приємніше було побачити в книгарні доробок «Наші птахи…». Вона вигідно виділялась серед книг, що були поряд і своїм незвичним вертикально видовженим форматом, і опорядкованістю палітурки. Спокійні тони фону гарно підкреслювали кольори малюнку з птахами. Від погляду на оригінально оздоблений форзац ще більше хотілося погортати книжку.

Увага майже до будь-якого незнайомого видання з’являється спочатку завдяки художньому оформленню як зовні, так і всередині. Згадана книжка в цьому сенсі дійсно приваблива – дизайнер майстерно поєднав окремі малюнки птахів і оздобне тло з краєвидами неба, в якості особливо вишуканого декору використав оригінальні зображення окремих пер птахів. Обидві групи елементів оздоблення підкреслюють саме особливості птахів – життя в повітряній стихії і характерне оперення.

Певну монотонність використання схожих варіантів основного типу декору урізноманітнено додатковим підходом, коли для створення тла вибрано частину малюнку. Втім таке опорядження зроблено лише для нарисів по чотирьох птахах з тридцяти, описаних у книзі. Можливо, варто було розмістити додаткові зображення птахів, бо вільного простору на окремих сторінках вдосталь. Наприклад, до ілюстрації по грифу чорному можна було додати малюнок птаха у польоті, майже тільки так бачать його навіть у місцях поширення в Криму, про що пише й автор книжки у відповідному нарисі

Хижі птахи

Термін "хижі птахи" зазвичай вживають до представників ряду Falconiformes. До цього ряду відноситься близько 270 видів. Це птахи середнього і великого розміру. Проте ряд Falconiformes представляє тільки денних хижих птахів, а існують також і нічні, об’єднані в ряді Strigiformes (Совоподібні). На цьому сайті Ви зможете ознайомитися з представниками обох рядів. З хижими птахами, які проживають чи зутрічаються або зустрічалися на території України, Ви можете ознайомитися, перейшовши за посиланнями в меню сайту зліва від сторінки. Проте в світі існує значно більше повітряних хижаків. Інші види Ви можете переглянути в розділі Хижі птахи світу.

Для хижих птахів характерний міцний гачкоподібно загнутий на кінці дзьоб, основа якого одіта в голу яскраво забарвлену шкіру. В цю шкіру відкриваються зовнішні отвори ніздрів. Ноги у хижих птахів помірної довжини, із загнутими і зазвичай гострими кігтями. Кігті і дзьоб служать для вбивства, а останній ще й для розчленування здобичі. Пальці відносно довгі, на підошві мають подушечки, які служать для утримування здобичі. Оперення жорстке і щільно прилягає до тіла. Забарвлення звичайно неяскраве, переважно сірого, бурого, рудого або чорного кольору, часто з домішками білого. У деяких видів, які харчуються падлом, голова і частина шиї голі, неоперені.

У більшості видів самці і самки забарвлені подібно, але молоді птахи в перший рік, іноді й пізніше, відрізняються від дорослих забарвленням. Зазвичай самці менші від самок.

Хижі птахи розповсюджені по всьому світі: їх немає тільки в Антарктиді і на деяких океанічних островах. В північних і помірних широтах частина видів перелітні, частина осілі і кочують після сезону розмноження.

Тривалість життя хижих птахів досить значна. Відомі випадки, коли беркут прожив у неволі 46 років. Дані кільцювання також показують, що хижі птахи середнього розміру живуть близько 15 років. Навряд чи це граничний термін.